Завдяки підтримці Швейцарії та широкому розголосу про проєкт «Ресурсна скриня» ми можемо забезпечити наборами 3000 комунальних закладів загальної середньої освіти, дошкільної освіти та інклюзивно-ресурсні центри. 

До всіх відібраних навчальних закладів поїдуть вісім терапевтичних настільних ігор і практикумів, призначених для розвитку емоційної стійкості, саморегуляції та особистих ресурсів:

1. гра «Сила усмішки»;
2. гра «Невидимі дари: Знаходь свою силу»;
3. практикум «Картки сили»;
4. практикум «Дихальні картки»;
5. гра «Обійманці»;
6. гра «Скажи мені: сила запитань»;
7. практикум «Твоя сила»;
8. «Ресурсна скриня» (набір різних плакатів, матеріалів та інструментів для роботи з емоціями).

«Ми дуже раді, що можемо вивести ігри та практикуми, розроблені спільно зі Світланою Ройз, з онлайн-формату. І наша команда робить усе можливе, аби найближчим часом учасники проєкту отримали довгоочікувані набори. Ігри та практикуми розраховані на всі вікові категорії та є дуже різними (десь потрібно вирізати та клеїти, десь щиро відповідати на питання, а десь безмежно фантазувати), але обʼєднує ці розробки велике прагнення підтримати дітей та посилити їхню стресостійкість. Дякую всім за підтримку ініціативи «Смарт освіти», особливу вдячність за друк матеріалів висловлюємо Швейцарії!», — каже менеджерка проєкту Катерина Іванова. 

!Зауважимо, що збільшення кількості наборів уповільнило процес друку та відправки. Набори друкуються та відправляються поступово і перший тираж вже поїхав до закладів освіти. Процес обробки заявок також нелегкий, адже за умовами проєкту отримати набір з восьми ігор і практикумів можуть лише комунальні заклади, що працюють в очному або змішаному форматі та мають укриття. 

Усі невалідні заявки з некоректними даними технічна команда проєкту збирає та формує окремий список для подальшого уточнення інформації: 

«Ми не дозволимо хибодрукам завадити отриманню ігор освітніми закладами, що їх потребують», — говорить Катерина Іванова.

Просимо звернути увагу, що доставка Укрпоштою неможлива, хоча про таку можливість ми повідомляли раніше. Для покращення контролю статусу посилок наша команда спільно із фахівцями друкарні обрала Нову пошту як основного поштового партнера проєкту. 

!Усі заявки, що містили лише відділення Укрпошти або адресу закладу для доставки, будуть додатково опрацьовані найближчим часом. Сподіваємось, ця зміна покращить логістику та забезпечить швидку та зручну доставку для усіх.

Ігри були розроблені за підтримки партнерів: UNICEF, GBC, EDUCO, Renaissance Foundation, Eastern Europe Foundation, Terre des hommes, Eurasia Foundation. Друк тиражу з 3000 наборів ігор для 3000 комунальних шкіл здійснюється за підтримки Швейцарії.

Ми визначили топ-5 епізодів, які ви прослуховували найбільше:

Перше місце: Освітні втрати й розриви: як розрізнити, виміряти і подолати (3 сезон, 2881 слухач)

У цьому епізоді Тетяна Вакуленко, заступниця голови Українського центру оцінювання якості освіти, говорить із ведучою Галиною Титиш про освітні втрати й розриви та НМТ-2023. Із серії подкасту ви дізнаєтеся, у чому різниця між освітніми втратами та освітніми розривами, чому для дослідження знань учнів обрали 6 й 8 класи та українську мову й математику, і які інструменти подолання освітніх втрат можуть бути ефективними в Україні.

Друге місце: Шкільна математика: чому потрібна всім та що не так з уроками математики в Україні (3 сезон, 2404 слухачі)

Керівниця ⁠⁠⁠«Смарт освіти», ведуча подкасту⁠⁠⁠ Галина Титиш говорить із Тарасом Павловим, вчителем математики та викладачем Київської школи економіки про те, навіщо нам всім знати математику та як використовувати її в буденному житті, а також, як варто трансформувати зміст математичної освіти в Україні. З цього епізоду ви дізнаєтеся, де в шкільній програмі закінчується «математика для життя», і як переконати дитину, що цей предмет їй потрібний. 

Третє місце: Як гаджети впливають на мозок дитини | Віктор Комаренко (1 сезон, 1492 слухачі)

У цьому епізоді говоримо з нейрофізіологом, кандидатом біологічних наук співзасновником та керівником освітнього та дослідницького напрямів Beehiveor Віктором Комаренком. У розмові ви почуєте про три етапи засвоєння інформації, та що мотивує нас навчатися, як сформувати в дитини бажанням вчитися, а також чи відрізняється мотивація вчитися офлайн та онлайн. І звісно ж з епізоду ви дізнаєтеся про те, як насправді гаджети впливають на мозок дитини й чому покарання лише демотивує. 

Четверте місце: Стрес у війну: як допомогти собі та дітям (2 сезон, 1213 слухачів)

Кандидат біологічних наук Петро Чорноморець розповідає у цьому епізоді про те, як дорослим підтримати дітей та допомогти їм вчитися у час постійного стресу війни, як мінімізувати шкоду від постійної невизначеності під час тривог. Зокрема,  йдеться і про те, як стимулювати навчання під час стресу, підтримати дітей і які особливі ризики несе стрес війни для учнів молодшої школи — чому раннє «дорослішання» небезпечне. У цьому епізоді ви почуєте, як правильно визначити рівень стресу у дитини та їй допомогти. 

П’яте місце: Як увімкнути мозок дитини | Катерина Ясько (1 сезон, 1157 слухачів) 

Катерина Ясько, психологиня, засновниця просвітницької ініціативи «Empatia.pro» та керівниця громадської спілки «Інститут інтегрального розвитку» розповіла про те, як допомогти дітям рости цілісними й активними. Ведуча подкасту – Оксана Макаренко, співзасновниця «Смарт освіти».

В епізоді ви почуєте про цілісний розвиток дитини: горизонтальні та вертикальні навички, як онлайн впливає на розвиток та якою є зріла людина за психологією розвитку. Ви отримаєте відповідь на запитання, чому не потрібно спішити карати дитину за агресію і як дорослий має підтримувати дитину?

ТОП-5 текстів, що вийшли на медіа «Нова українська школа» за мотивами епізодів подкасту, трохи відрізняється від пʼятірки прослуховувань. Отже, найцікавішими для читання стали:

Перше місце: Що робити батькам, аби дитина вчилася краще (1 сезон, 39 753 перегляди)

Епізод присвячений тому, що батьки можуть зробити аби допомогти своїм дітям досягати кращих результатів у навчанні. Мовою цифр, чітких наукових даних про це говорить заступниця голови Українського центру оцінювання якості освіти Тетяна Вакуленко. 

У статті йдеться про те, як на навчальні результати дітей впливають їхні домашні обов’язки, гуртки, а також спільне читання книжок із батьками. Також Тетяна Вакуленко розповіла, як батькам правильно долучитися до виконання домашніх завдань своїх дітей і як на навчання дітей впливають їхні старші брати й сестри, яку роль в цьому відіграють сімейні традиції та фінансова залученість батьків до школи. У статті ви прочитаєте й рекомендації, що робити батькам, аби допомогти дитині вчитися краще.

Друге місце: Як зробити онлайн-навчання цікавим та ефективним (1 сезон, 30 525 переглядів)

СЕО та співзасновник EdEra Ілля Філіпов розповів про те, як зробити онлайн-урок цікавим та як має різнитись онлайн-навчання для дітей різного віку. Також у статті ви прочитаєте, як студії онлайн-освіти EdEra вдалося закохати дітей у фізику, і які є інструменти та методики для онлайн-освіти, як оцінювати та персоналізувати дистанційне навчання. Ведуча подкасту – Оксана Макаренко, співзасновниця «Смарт освіти».

Третє місце: «Ідеального інструменту подолання освітніх втрат не існує, але можна комплексно використовувати найкращий досвід», – Тетяна Вакуленко (3 сезон, 26 777 переглядів)

Це текстовий варіант епізоду, що посів перше місце у топі прослуховувань. Тут ви дізнаєтеся, у чому різниця між освітніми втратами та освітніми розривами, чому для дослідження знань учнів обрали 6 і 8 класи, українську мову й математику, та які інструменти подолання освітніх втрат можуть бути ефективними в Україні.

Четверте місце: Чому діти не читають і що з цим робити: поради від дитячої письменниці Тетяни Стус (1 сезон, 20 304 перегляди)

Тетяна Стус,  дитяча письменниця, засновниці проєкту підтримки дитячого читання «BaraBooka» розповідає в епізоді про те, чому українські підлітки не читають і до чого тут задоволення, та які сюжети цікаві теперішнім підліткам. Зі статті ви дізнаєтеся, чи можуть книжки конкурувати з відео на ютюбі та як зацікавити читанням підлітків. Також письменниця подає інструменти для вчителів, щоби діти полюбили читати й радить ТОП-5 книжок та авторів, які зацікавлять підлітків і  молодших дітей. Зокрема, є поради, що сказати й зробити батькам, щоби зацікавити читанням малу дитину. 

П’яте місце: Справжня НУШ у середній школі чи її імітація? Що необхідно зробити для реформи прямо зараз (3 сезон, 18 288 переглядів)

Цей епізод — розмова з Лілією Гриневич, міністеркою освіти і науки України 2016–2019 років про те, які реальні результати НУШ та що варто робити для збереження реформи. У матеріалі ви прочитаєте про те, який нині стан реформи НУШ, чи можлива ефективна підготовка вчителів під час війни та що зробити для НУШ зараз, щоби вона насправді була реформою. Ви також дізнаєтеся, як запровадити трирічну старшу школу й чому необхідно оновити зміст освіти під час війни.

Подкаст створений за підтримки ⁠⁠⁠⁠⁠⁠⁠⁠Фонду Фрідріха Науманна за Свободу⁠⁠⁠⁠⁠⁠⁠⁠.

Всеукраїнську акцію з промоції дитячого й підліткового читання «#Живі письменники» започаткував «Український інститут книги» за ідеєю Тетяни Стус — письменниці, засновниці проєкту підтримки дитячого читання «BaraBooka», яка зараз є завідувачкою лабораторії дитячого читання МАН та за підтримки директорки УІК Олександри Коваль. Команда проєкту «#Живі письменники» — це методистки лабораторії, а також психологи, літературознавці та письменники. 

Першим продуктом проєкту стали 10 відеороликів із відомими письменниками у супроводі методичних розробок уроків про них для вчителів, створених Анною Третяк. Зараз на Ютуб-каналі проєкту вони набрали сукупно сотні тисяч переглядів. Також команда випустила довідник сучасних письменників із контактами, аби вчителі могли запрошувати їх на уроки, і три посібники для батьків та освітян, ідея яких належить Галині Титиш та Світлані Сом, а постійну психологічну експертизу здійснює Світлана Ройз. Третій посібник укладався вже під час повномасштабного вторгнення:

«Ми вирішили створити третій посібник «#Живі письменники: як говорити з дітьми про війну та мир» саме тематичним, бо життєві виклики змушували перебудувати напрямок роботи від промоції читання взагалі — до створення інструментів життєстійкості, опанування важких досвідів і буквально підказок —  як говорити з дітьми про війну.

Спочатку провели декілька експертних вебінарів, під час яких намацували тему, як говорити і як не говорити про війну. Тоді я зрозуміла, що нам дуже потрібно давати напрямок як говорити й про мир також. Ми повинні давати дітям бачення майбутнього, на яке вони можуть орієнтуватися. Принциповою терапевтичною базою всіх матеріалів — статей, вебінарів, методичних розробок – цього напрямку стало не зосередження на «посттравматичних розладах» (це — справа відповідних фахівців, наголошую), а підсвічення можливостей посттравматичного розвитку, виростання», – каже Тетяна Стус, керівниця проєкту «#Живі письменники». 

Окрім матеріалів, доступних на сайті проєкту, також постійно відбуваються зустрічі для батьків, дітей та освітян із письменниками. Часто, каже Тетяна, педагоги запрошують на онлайн-зустрічі з дітьми, а до київських шкільних колективів письменники їздять наживо: 

«Усі заходи з дитячими письменниками від лабораторії дитячого читання «БараБука» Малої академії наук України відбуваються саме під титлом цієї всеукраїнської акції «#Живі письменники». У нас щорічно відбувається кілька заходів на великих публічних майданчиках, зокрема «Книжковий арсенал», «Книжкова країна», а також локальні менші зустрічі. Зустрічаємося у школах із дітьми та педагогічними колективами, зокрема, знайомлячи вчителів із методиками роботи з сучасними текстами», – розповідає експертка.

Проєкт продовжує розвиватися й наразі команда лабораторії дитячого читання разом із вчителькою-методисткою Людмилою Ковальовою з Бучанського ліцею працює над серією навчальних посібників «Кола читання з котозавриком». Уже надруковані дві читанки для першого і другого класу, згодом планують випуск читанок для третього і четвертого:

«Із видавництвом «Літера» ми представляємо сучасні твори для дітей українських авторів. Перша і друга читанки мають відгуки, які дуже надихають. У кожній із читанок близько тридцяти імен сучасних українських авторів. Десь 70% текстів — це сучасна література, але на прохання вчителів і для балансу там є трохи класики, фольклору й перекладів, адже це потрібно для контекстів та зв’язку з програмами НУШ. 

Методична база підготовлена до того, щоб працювати з новим корпусом значень, із новою стилістикою, із поглибленими темами, до яких це покоління вже готове й дуже спрагле. Розлогий методичний супровід має полегшити вчителям адаптацію до роботи з новими смислами, іменами і з незнайомими досі творами», – пояснює Тетяна Стус.

Кола читання, які пронизують усі чотири читанки, є смисловою структурою, на якій будуються збірники. Вона покликана допомагати дитині формувати широкий світогляд:

«Кола читання в нас — це ті смисли, що допомагають формуватися ідентичності дитини. У першому класі йдеться про маленьке сімейне коло, у другому — вже про дружнє коло. Це проходить наскрізною ниткою через усі тексти, завдання і методичний супровід. 
У третьому класі вже складніша структура, ми показуємо, що кола об’єднуються. У четвертому буде ще складніше: охопимо світоглядне поняття життєвих «спіралей», будемо показувати, що життя не статичне, має ріст угору, розширення горизонтів. І зокрема будуть художні тексти про видатних українців, відомих у світі, обережно торкатимемося теми «Дому» — втрати, набуття його нового значення», – ділиться Тетяна Стус.

Окрім читанок команда лабораторії дитячого читання також доповнює рубрики на сайті, які допомагають педагогам знайомитися із новими методиками читання та знайомить із зарубіжним досвідом, а також досвідом українських експертів. Автори рубрики дають різноманітні підказки про те, як читати, аби було цікаво й усвідомленість читання ставала глибшою.

Проєкт «#Живі письменники» бере участь й у всеукраїнських книжкових подіях: на великі книжкові фестивалі, наприклад, «Книжковий арсенал», команда складає список рекомендованих книжок, а також за запитом робить дитячу програму.

«Один із наших дуже натхненних кейсів був восени 2024 року на новому книжковому фестивалі «Фундамент» в Українському домі. Фестиваль саме про культуру й мистецтво, тобто там, де дитяча література має величезний потенціал, але дуже часто залишається на задвірках «високочолих» заходів. Директорка Українського дому Ольга Вієру запросила нас зробити дитячу програму на основі дитячих книжок про мистецтво й культуру.

Оскільки для магістральних тем книжкових та літературних фестивалів ми зазвичай складаємо список рекомендованих книжок сучасних українських авторів, то до теми фестивалю «Фундамент» у нас теж були рекомендації видань на мистецькі теми. 

Був майстер-клас від Ірени Панаріної, яка створила абетку-концепт «Птахабетка», де в авторській техніці з ниток вона створила птахів України, більша частина яких у «Червоній книзі». На кожну літеру там є назви птахів та інформація про них. На майстер-класі ми також створювали цих птахів, обговорювали, слухали, як вони співають. Захід мав величезну популярність», – каже  Тетяна Стус.

На торішньому фестивалі «Книжковий арсенал» ключовою темою для команди була інклюзія, безбар’єрність. І планується, щоб ця тема стала магістральною для наступного, четвертого збірника проєкту. 

«Після того, як говорити з дітьми про війну та мир, ми заглибилися далі — як говорити з дітьми про безбар’єрність, з акцентом на тому, що тепер перед очима дітей буде дуже багато людей з інвалідністю, пов’язаною з війною. І це важка, неопрацьована нашим суспільством, тема, для якої потрібно давати інструменти й підказки, які б можна було зразу імплементувати в комунікацію з дітьми — як у школі, так і в родинах.

На підтримку подій на «Книжковому арсеналі» ми уклали список тематичних видань, провели перші вебінари для освітян. І тепер збираємо рецензії на книжки, які або прямо розповідають про людей з інвалідністю, або мають другорядних персонажів з інвалідністю. Осмислюємо етичні норми, і як тему можна донести дітям через сучасні українські книжки. Список, попри важкість та складність теми, досить великий — вже є близько 30 книжок, які нещодавно видані», – ділиться планами письменниця.  

Тетяна додає, що найбільш наснажливі відгуки щодо роботи проєкту — це радість самих дітей:

«Діти радіють, що це є жива людина: не пам’ятник чи портрет на стіні, а людина серед них. Щоб підсилити в дітях життєвість, ми маємо дати їм стійкі опори. Спиратися на щось абстрактне важко, а дітям — неможливо поготів. Минуле ми поважаємо за те, що воно було, але дитина не може спиратися на нього, бо там не лежить її досвід. Та ще й зважаючи, як минуле дітям транслюється в школі — безрадісне, сповнено болю й трагедій. Дитина формує бачення свого майбутнього на основі тут і тепер, і ця основа має відгукуватися їй у всіх сенсах», – вважає Тетяна Стус. 

Ознайомитися з усіма трьома посібниками, а також подивитися відео з мудрими, бешкетними, пізнавальними розмовами письменниками можна на сайті проєкту «#Живі письменники» або в ютубі за тегом, ідентичним назві проєкту. 

Завантажити третій тематичний посібник про те, як говорити з дітьми про війну та мир, можна за покликанням.

«Національний учнівський конкурс «Пишемо есе» засвідчив важливу тенденцію: діти прагнуть бути почутими. Ми отримали неймовірну кількість креативних есе на вільну тему, тобто це та категорія, де учні та учениці могли найбільш глибоко та вільно розкрити перш за все свої емоції, думки та переживання. 

Читати такі роботи було особливо щемно та цінно, адже в основному діти обирали теми, повʼязані з нашим сьогоденням — часом війни, вимушеної еміграції та адаптації в нових середовищах. Також учні та учениці багато рефлексували про самотність та питання свідомо вибору. Ці тексти — свідчення їхнього покоління, а відтак їхні голоси — голоси нашого майбутнього, і до них варто дослухатись. 

Також журі уважно опрацювало й аргументативні есе. Це категорія, яка продемонструвала важливість використання в постійній практиці на уроках мови та літератури інструментів нашого проєкту. На жаль, на загал ще складно дається формулювання тези, добір сильних аргументів та дотримання чіткої логіки тексту. Тому щиро раджу ознайомитися з методичними розробками проєкту та спробувати інтегрувати вправи в щоденні уроки. Це значно поліпшить поступ у розвитку навички написання есе», – каже Катерина Молодик, методистка «Національного проєкту: пишемо есе», членкиня журі конкурсу.

Барабанний дріб… І ось наші переможці у двох категоріях: 8-9 клас та 10-11 клас:

Категорія: 8–9 клас

• Перше місце, 9 клас

Андрій Анікін (креативне есе)

• Друге місце, 9 клас

Дарина Амеліна (аргументативне есе)

• Третє місце, 9 клас

Катерина Вакуленко (креативне есе)

Категорія: 10–11 клас

• Перше місце, 10 клас

Анна Купрійчук (креативне есе)

• Друге місце, 11 клас

Каміла Горбачова (креативне есе)

• Третє місце, 11 клас

Маргарита Костенко (аргументативне есе)

Вітаємо переможців і бажаємо їм подальших творчих успіхів та ще більше перемог.

Журі також визначило лауреатів конкурсу, які отримають корисні призи. Вони не увійшли до шестірки переможців, але мають роботи, варті уваги: 

• Аріна Чернюк 
• Дарина Кураш
• Анастасія Дронь
• Ольга Дементьєва

До оцінювання есе конкурсантів ми залучили досвідчених експертів та експерток. Вони визначили найкращі роботи за критеріями, які ми оголошували на початку конкурсу.

• Галина Титиш, очільниця ГО «Смарт освіта», тренерка «Національного проєкту: пишемо есе», засновниця «УП.Життя». 
• Тетяна Стус, українська письменниця та літературознавиця, авторка книжок для дітей та підлітків, засновниця й керівниця «БараБука», тренерка «Національного проєкту: пишемо есе». 
• Марія Титаренко, есеїстка, журналістка, медіадослідниця, членкиня PEN Ukraine, кандидатка наук із соціальних комунікацій, викладачка у Школі журналістики та комунікацій УКУ, тренерка «Національного проєкту: пишемо есе». 
• Василь Терещенко, заступник директора Український центр оцінювання якості освіти, кандидат філологічних наук, доцент. 
• Сергій Омельчук, перший проректор, професор кафедри української і слов’янської філології та журналістики Херсонського державного університету. 
• Катерина Молодик, Заслужений учитель України, методистка ГО «Смарт освіта», тренерка «Національного проєкту: пишемо есе».

Завдяки підтримці наших партнерів, крім грошової винагороди, переможці отримають корисні призи: ранці, шопери, запискники, термочашки та багато іншого. Дякуємо Grammarly, Посольству Швейцарії в Україні, Міжнародному фонду «Відродження» та EdPro.ua  за підтримку дітей та розвиток написання есеїв серед учнівства.

Також щиро дякуємо усім учасникам за сміливість та наснагу на цьому нелегкому шляху удосконалення письма і бажаємо подальших успіхів та нових перемог! 

«Національний проєкт: пишемо есе» здійснює ГО «Смарт Освіта» за підтримки Grammarly, National Writing Project, Theirworld та Global Business Coalition for Education. 

Пілотування матеріалів здійснюється за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Друк Збірників для учнівства здійснювався за підтримки Швейцарії.

Детальніше дізнатися про цей день та пройтися святковими вулицями 22 січня 1919 року пропонує наш проєкт «Вчися вухами» в підбірці аудіоуроків про Акт Злуки, а також інші важливі та складні політичні події революції, у контексті яких відбулося підписання цього документа. 

Ці аудіоуроки можна слухати під час навчання задля глибшого вивчення теми, удома для повторення матеріалу чи підготовки до уроку. Завантажуй і слухай без звʼязку, світла, в укритті чи під час прогулянки.

Директорія. Антигетьманське повстання. Акт Злуки – 10 клас

• З цього аудіоуроку ви дізнаєтеся, чим Павло Скоропадський не влаштовував українців та як утворився український опозиційний рух на чолі з Володимиром Винниченком. Дізнаєтеся, як «більшовицька» політика Директорії могла унеможливити Злуку, а також зможете пройтися святковими вулицями Києва 22 січня 1919 року.

Українська революція. Третій етап: Грудень 1918 – листопад 1921 р. – 10 клас

• Ми потрапляємо у саму гущину подій: по одну сторону діє Українська Народна Республіка та Директорія по іншу — її комуністична копія УСРР. Уряд УНР уклав Варшавську угоду з Юзефом Пілсудським, а Галичина та Волинь стали польськими. Також ви почуєте про «Київську катастрофу»: як у місті одночасно опинились військові Армії УНР, УГА та білогвардійці. Чому ж УНР програла? Відповідь на це питання та тонкощі внутрішньої та міжнародної політичної боротьби ви почуєте в цьому уроці.

Польсько-українська війна 1918-1919 рр. – 10 клас

• Чому поляки вважали Галичину історично польськими територіями та якою була боротьба українців за Галичину після Листопадового зриву? На це ви почуєте відповіді в цьому уроці й також разом з авторами аудіоуроку прослідкуєте роль Паризької мирної конференції у питанні поділу земель Галичини між поляками та українцями. 

Чому Україна потрапила в склад тоталітарної імперії СРСР. 1917–1923 роки – 10 клас

• Тут ви почуєте про Акт Злуки й дізнаєтеся причини та передумови входження України до СРСР. Аудіоурок зосереджений на описі подій в контексті встановлення більшовицького режиму на теренах України. Якою була війна між більшовицькою армією та армією Директорії та що призвело до голоду 1921-1923 років — це і ще більше про період утворення СРСР та УСРР ви дізнаєтеся з цього аудіоуроку.

Проєкт «Вчися вухами» — це безоплатні аудіоуроки для учнів 6-11 класів. Вони не заміняють вчителя в класі, але допомагають опанувати тему та надолужити навчальні втрати — під час відключень електроенергії, в укритті, за кордоном чи для додаткової освіти.

На сайті та подкаст-платформах вже є понад 600 уроків з історії України, всесвітньої та історії Криму, української мови та літератури, громадянської освіти, секс-освіти. Середня тривалість аудіоуроку — 20 хвилин. До уроків є рекомендації, що можна додатково подивитися, послухати чи почитати, а також невеликі практичні завдання: тести для самоперевірки або тема для есе.

Слухати можна на сайті проєкту та 5-х платформах: Spotify, YouTube, Apple Podcast, NV, Megogo.

Аудіоуроки з добірки створені за підтримки Educo.

Аудіоуроки створені в проєкті «Вчися вухами» в межах Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст цього проєкту є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. 

Нині проєкт «Вчися вухами» реалізовує «Смарт Освіта» в межах співпраці з ChildFund Deutschland і Educo та фінансування Sternstunden.

Зараз на сайті вже є 15 аудіоуроків, а які загалом на всіх платформах прослухали 1600+ разів, а найпопулярнішим став урок про Івана Миколайчука — символа українського поетичного кіно. 

«За моїми спостереженнями, у шкільному курсі історії ми більше зосереджені на датах, подіях, процесах. І вже потім — на людях, які ці процеси творили. Для мене у школі історія була чимось типу нескінченної хронологічної таблиці, у якій якщо і були чиїсь портрети, то абсолютно формальні. Але ж було так багато крутих, талановитих, яскравих, суперечливих постатей, які писали, досліджували, винаходили, творили мистецтво! 

Ці імена з нами поруч і зараз: як назви вулиць чи установ, підписи на картинах чи у титрах фільмів. Тож варто знати, скільки часу Сікорський витратив на проєктування першого гелікоптера чи скільки зусиль Христина Алчевська доклала для популяризації читання. Бо ці історії життя примушують подумати над власними пріоритетами та цінностями. Що вище: наука чи держава? Що цінніше: кар’єра чи сім’я? Що важливіше: визнання від нащадків чи любов власних дітей тут і зараз?

У добірці «Свої, українські, невивчені» історики розповідають про живих людей: їхні слабкості, пристрасті, часи зневіри та успіх. Щодо деяких персон слухачі сперечаються: чи може Вернадський справді називатись українським науковцем? А як ставитися до політичних вподобань Сікорського?

І в цих суперечках особисто я бачу найважливіше: щиру цікавість до історії та людей, які її творили», — каже редакторка Тетяна Павліченко-Кушнір. 

Добірку можна прослухати на сайті проєкту «Вчися вухами» за посиланням.

Зокрема, запрошуємо прослухати нові уроки про:

• магната, державного діяча та дипломата Юрія Немирича;
• науковця Іллю Мечникова;
• освітянку Христину Алчевську;
• письменника, лексикографа та літературознавця Бориса Грінченка;
• архітектора та творця українського модерну Василя Кричевського;
• науковця та філософа Володимира Вернадського.

Для зручності на сайті проєкту до кожного уроку підібрані поради щодо того, в який місяць краще вивчати певну постать згідно із навчальною програмою. 

Проєкт «Вчися вухами» — це безоплатні аудіоуроки для учнів 6-11 класів. Вони не заміняють вчителя в класі, але допомагають опанувати тему та зменшити освітні втрати — під час відключень електроенергії, в укритті, за кордоном чи для додаткової освіти. 

На сайті та подкаст-платформах вже є понад 600 уроків з історії України, всесвітньої історії та історії Криму, української мови та літератури, громадянської освіти, а також секс-освіти, та курси «Вступ до STEM» та «Екологічна свідомість». Середня тривалість аудіоуроку — 20 хвилин. До уроків є рекомендації, що можна додатково подивитись, послухати чи почитати, а також невеликі практичні завдання: тести для самоперевірки або тема для есе.

Аудіоуроки з добірки «Свої, українські, невивчені» створені в проєкті “Вчися вухами” в рамках Програми сприяння громадській активності “Долучайся!”, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст цього проєкту є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. 

Також аудіоуроки створені в межах співпраці ГО “Смарт Освіта” з ChildFund Deutschland і Educo та фінансування Sternstunden.

«Проведене дослідження підтверджує, що розроблена програма є структурованим підходом до навчання вчителів базовим навичкам психосоціальної підтримки. Вона включає як теоретичну підготовку, так і практичний інструментарій, що детерміноване специфікою українського контексту війни та наявністю бар’єрів серед учнів та їх батьків у зверненні за психологічною допомогою», – зазначає одна з авторок наукової роботи, кандидатка психологічних наук Тетяна Ширяєва.

Тетяна Ширяєва

Програма виникла як відповідь на виклики війни та спрямована на розвиток обізнаності освітян щодо стану психічного здоровʼя й готовності до психосоціальної підтримки учнів та їхніх батьків. 

Керівниця проєктної команди Оксана Макаренко зазначає: 

«Сьогодні, на жаль, не так багато українських університетів можуть реалізувати на своїй базі подібні наукові роботи: бракує інструментарію та програм для обробки великих масивів інформації, є питання до зберігання даних та організації різнорівневого доступу до них на всіх етапах дослідження та інше. 
Реалізація нашого проєкту відбулася завдяки широкій колаборації — наша ГО успішно співпрацювала з науковою командою Житомирського державного університету ім. І. Франка, науковою консультанткою Дослідження виступила асоційована професорка Іллінойського університету Др. Тарою Пауелл, організаційно нас підтримувало Міністерство освіти і науки України та міжнародна організація Americares. У результаті ми маємо ґрунтовну тренінгову програму для освітян, ефективність якої доведена науково, і готові ділитися напрацьованими матеріалами з освітніми інституціями, спільно масштабувати навчання по всій Україні».

Оксана Макаренко

Під час дослідження наукова команда проєкту звернула увагу на окремі тенденції динаміки обізнаності та готовності вчителів надавати психосоціальну підтримку залежно від ланки освіти, у якій працюють, досвіду педагогічної діяльності та рівня освіти. Зокрема, авторки статті описали, яким чином на цю готовність вплинуло проходження тренінгової програми та які зміни відбулися щодо обізнаності з питань психічного здоров’я й готовності до психосоціальної підтримки після її проходження.

«Цінність дослідження не викликає питань, оскільки його результати оцінювалися валідними інструментами, а практична значущість полягає можливості імплементації програми в офлайн та онлайн формати, що робить її доступною для широкого кола освітян. Отримані результати демонструють позитивні зміни в рівні обізнаності освітян з питань психічного здоров’я та їх готовності надавати підтримку учням, що, загалом, закладає основу для створення системної підтримки психічного здоров’я в освітньому середовищі, що є критично важливим для подолання наслідків війни для дітей та підлітків», – каже Тетяна Ширяєва.

У статті також йдеться про те, як під час проєкту враховувалися світові тенденції у здійсненні першого втручання у психічне здоров’я саме в українському контексті.

«Під час війни освітяни стали однією з ключових ланок для підтримки дітей та підлітків. Це викликане тим, що саме вони першими помічають зміни у психічному стані учнів та можуть визначити момент, коли учням потрібна не допомога педагога, а фахове психологічне втручання. І насправді, ця компетенція часто не розвинута на належному рівні і є викликом, бо потребує від педагога уважності, розуміння, можливості скерування до відповідного фахівця і, власне, не належить до переліку його безпосередніх обов’язків. А війна, окрім усього, вимагає від освітян і вміння турбуватися про себе та почуватися готовими надавати підтримку іншим учасникам навчального процесу», – звертає увагу Тетяна Ширяєва.  

Прочитати про результати ефективності програми «Психосоціальна підтримка освітян» та її проведення під час війни в Україні можна за посиланням.

Детальніше про проведення Дослідження можна прочитати за посиланням на сайті.

Віха для дітей молодшого шкільного віку бере початки з проєкту «Залишаємось з Україною», який попередні два роки проходив для учнів середньої та старшої школи. Він дозволяв учням 5-11 класів за кордоном зберігати зв’язок з Україною та її системою освіти. Новий напрям проєкту дає дітям можливість продовжувати чи почати вивчати українську мову, попри тимчасове перебування в іншомовному середовищі.

У курсі вчителі допомагають опанувати мову учням, які через повномасштабне вторгнення росії вимушено живуть за кордоном та переважно не мають доступу до регулярної української освіти, або ж і зовсім не мали досвіду навчання в українських школах.

Любов Колесник, мама четвертокласниці Аліни розповідає, що зараз родина проживає в Польщі, а донька відвідує польську школу. У родині, каже пані Любов, спілкуються українською мовою.

«Після переїзду до Польщі було хвилювання, щоб Аліна не забувала рідну мову, адже плануємо повертатися в Україну. Одного разу натрапила в мережі Інтернет на оголошення про безкоштовні заняття для діток за кордоном із вивчення української мови. Не роздумувала ні хвилини. Зареєструвала одразу. 

Донечці подобаються заняття. Вони проходять 3 рази на тиждень у зручний для нас час. Любов Ігорівна знаходить індивідуальний підхід до кожної дитини. На заняттях діти вивчають види текстів та вчаться їх розрізняти, удосконалюють навички читання, вчать самостійні та службові частини мови та ще багато цікавого. Учитель застосовує різні інтерактивні вправи, які позитивно впливають на мотивацію учнів під час навчання. Наприкінці заняття обов’язковою є рефлексія. Кожен учень розповідає про те, що сподобалося, а що ні. Діти озвучують вчителю побажання щодо вправ, над якими вони б хотіли працювати в майбутньому.

Моя донька стала більш відкритою до спілкування та впевненішою у собі. Значно покращився рівень знань з української мови. Я намагаюся закріпити вивчений матеріал, використовуючи інтерактивні вправи із сайту Wordwall. 

Щиро дякую всім причетним до ГО «Смарт освіта» за можливість навчатися рідної мови у такий важкий час!» – говорить Любов Колесник.

Ольга Бондаренко, мама четвертокласниці Марії, розповідає, що зараз родина проживає у Варшаві й удома спілкується українською мовою. 

«Для нас важливо, щоб діти вивчали українську мову, історію, літературу. Самостійно дитині важко навчатися, тому шукали можливість онлайн-навчання. Ваші проєкти є якісними й добре організованими. Присутність постійного вчителя, який спілкується з дітьми, навчає, вислуховує їхні ідеї — дуже важливе рішення. Це певним чином формує спільноту, альтернативу живого спілкування. Також, можливість  безкоштовно брати участь в проєкті — вагомий фактор.

Донька каже, що почала розуміти більше, що написано в підручниках. Вдома ми стараємося переглядати фільми українською мовою. Знайшли бібліотеку з українськими книжками.
Доньці подобається виконувати завдання вчителя, читати, описувати птахів, малювати.

Поза заняттями донька періодично переписує текст із книжки в зошит. Тренується граматично писати, а також читає книжки молодшим братикам.
Марія з радістю підключається на урок, чекає заняття. Любить малювати та виконувати додаткові завдання. Багато часу виділила для підготовки презентації про визначні пам’ятки України. 
Для порівняння — на початку проєкту, вона скептично поставилася до можливості онлайн-навчання. Вважаю, що тут важливу роль відіграв позитивний та професійний підхід вчительки пані Люби.
Вчителька хвалить дітей за добре виконане завдання. Дозволяє бути собою. Для дитини це гарна мотивація. Її рівень самооцінки піднявся, порівняно з початком року. Вона впевненіше відповідає, тоді як на перших уроках мовчала й соромилася говорити», — каже Ольга Бондаренко.

Марія Бондаренко та брати

Родина учня проєкту Гліба зараз живе на Сардинії в Італії. Глібу 10 років, а в сім’ї, каже мама хлопчика Марина Пліш спілкуються декількома мовами: українською, італійською та російською.

«В Україні Гліб зараз в п’ятому класі й нині в нас домашнє навчання. Минулого року старший син Микита вчився у вашому проєкті, нам дуже сподобалось! Це цікаво й багато інформації, і оскільки Гліб в Україні ходив до школи дуже мало, то ми вирішили, що в цьому році він піде у ваш проєкт.

Я бачу зміни: він цікавиться мовою, старається розмовляти українською, каже, що дуже багато чого пригадав. Заняття проходить три рази на тиждень і ми стали частіше розмовляти українською мовою вдома. Якщо запитати у Гліба, що йому подобається, він називає граматику, каже, що подобається, як все роз’яснюють. Зазвичай, після занять у нього є натхнення щось намалювати) На заняття  ходить із задоволенням! Практично ніколи не забуває про них, я можу забути, що сьогодні заняття, а він — пам’ятає. І мені, і йому подобається все, він дуже впевнений в собі і вже не соромиться, як раніше.
Щиро дякуємо від всієї нашої сім’ї за таку чудову школу, такі цікаві заняття-уроки!» – каже Марина Пліш.

Сімʼя Пліш

«Залишаємось з Україною» для молодших школярів — це перший в Україні проєкт такого штибу для дітей 3-4 класів із вивчення української мови як другої функціональної в іншомовному середовищі. За перший рік існування курсу ми залучили 142 молодших школярі, які нині перебувають за кордоном через російське вторгнення і майже не мають можливості навчатися в українській школі, або мають сімейну форму навчання. В основу формування груп ми поклали не вікові особливості, а розподіл за рівнями володіння мовою. Для викладання ми також залучили 10 вчителів, які пройшли відбір та навчання щодо особливостей викладання в умовах полілінгвізму.

Проєкт «Залишаємось з Україною» реалізовує ГО «Смарт освіта» за підтримки Theirworld.

Проєкт пропонує процесуальний підхід до письма, який охоплює три етапи: 

• предписання (підготовчий етап збору ідей для тексту), 
• писання (формування першої чернетки тексту),
• переписування (прояснення значення тексту та його критична оцінка). 

«Для того, щоб отримати гарний результат, корисно подивитися на звичні речі з незвичного ракурсу. Проєкт пропонує новий погляд на розвиток мовлення – процесуальне письмо. Цей підхід ефективно застосовується в Сполучених Штатах Америки. Зараз, упроваджуючи його в Україні, усвідомлюємо комплексний потенціал такої роботи, адже процесуальне письмо базується на засадах, проголошених Концепцією НУШ», — каже тренерка проєкту Тетяна Байдаченко.

Предписання: як зібрати ідеї для тексту

Процесуальний підхід до письма, зазначають методисти у посібнику, розрізняє якісно відмінні етапи роботи над текстом, кожен із яких має різну мету. Розуміння цієї відмінності дає змогу працювати над текстом ефективніше й не ставити собі неможливі вимоги.  

Техніка вільного письма, запропонована у посібнику, допомагає зібрати ідеї для тексту на першому етапі писання — предписання. 

«Мені найбільше до вподоби вільне письмо. Це класна можливість висловити свої почуття та емоції, без певних критеріїв. Мені подобається що не потрібно дотримуватися правил звичайного письма, можна писати «як відчуваєш». Натхнення саме приходить, коли потрібно, адже є безліч тем, на які можна писати. Воно може зʼявитися навіть від звичайної прогулянки в парку. Коли натхнення немає, я намагаюся розслабитися та подумати про певні буденні речі, адже саме через них воно може зʼявитися.

Розписатися допомагає моя фантазія. Часто, коли не знаю що писати, можу будь-що придумати, і від цього почнеться потік думок. Варто просто не сильно задумуватися про сам текст, можна творити та фантазувати.

Письмо допомогло мені легше формулювати свої думки. Я помітила, що з ним мені стало легше виражатися, добирати правильні слова, та придумувати сюжет для текстів. Після декількох уроків есеїстики мені стало значно легше писати та знаходити натхнення.

З усіх етапів письма мені подобається саме формулювання ідеї. Я люблю коли в мене зʼявляється тема для письма та починається потік думок. Всього лиш від одного речення мені надходить ще більше думок, за якими я складаю текст. Мені подобається виражати та доносити свою думку іншим», — каже учениця 8 класу зі Львова Евеліна Лисейко. 

Також помічною вправою аби розписатися може бути «Письмо з одного слова», мета якого за визначений час описати все, що спадає на думку щодо певного слова:

«Найбільше мені подобається вправа «Письмо з одного слова», вона допомагає мені «розписати» листок.
А коли у мене немає натхнення, я малюю. Завдяки малюванню я можу виплеснути ураган почуттів та емоцій всередині мене.
Спочатку, коли я тільки приєдналася до цього проєкту, то у мене був страх «чистого аркуша», але коли ми почали виконувати різноманітні вправи, особливо «Вільне письмо», «Три по три», то він зник. Кожне завдання допомагало мені відкривати щось нове про себе та мої можливості.    

З часом я зрозуміла, що мені вже набагато легше писати тексти та розуміти їх. Виділяючи в тексті фокусні слова, я навчилася знаходити в ньому найголовніше. Щиро надіюсь, що робота з текстами дозволить мені правильно виражати свої думки, структурувати інформацію», — розповідає учениця 8 класу зі Славути Олександра Свідніцька.

Також для формулювання ідеї тексту та оформлення власних думок корисною стане вправа «Письмова розминка». Вона передбачає прочитання текстів та обговорення з іншими учнями головних доказів та тез:

«Моя робота у проєкті розпочалася із чудової вправи Марії Титаренко «Якби я була сторінкою тексту». Сторінкою була б важкою для читання, тому що написана вона латиною, яку добре розуміють лише лікарі. Жанр тексту — фентезі, як і у моїх улюблених книг, які надають мені нові ідеї та думки. Книга «Вогонь і кров» Джорджа Мартіна та інші мої улюблені, викликають у мене бажання писати та допомагають боротися зі страхом «чистого аркуша». І тому, коли я кожного разу на заняттях виконую вправу «Пишемо з одного слова», мій мозок активується, думки линуть і виходять чудові твори. Вправа «Письмова розминка» допомагає мені сконцентруватися та привести свої думки до ладу. «Трекер думок», «Перифраз» — ці вправи навчили мене працювати з текстом. 

Письмо у моєму житті — це невіддільна частина, з кожним разом я удосконалюю свої навички формулювання думок, що в майбутньому мені точно знадобиться. Етап роботи з текстом, який мені найбільше сподобався — це формулювання ідей, тому що я люблю, коли все виконується чітко та систематизовано», — каже учениця 8 класу зі Славути Анастасія Гонтарчук.

Писання: складаємо текст 

Нарешті після збору ідей для майбутнього тексту наступає етап писання. На цьому етапі, зазначають методисти проєкту у посібнику, з’являється перша чернетка тексту, яку згодом треба доопрацювати та зробити цілісною. На цьому етапі вже вибудовується та організовується текст і ми бачимо, куди рухатися далі.

«Найбільше мені подобається вільнувате письмо. Ця вправа допомагає розвивати фантазію, адже на незвичайну тему та ще й за обмежений час тобі необхідно написати невеличкий текст. І це неабияке завдання, яке змушує сконцентруватися та почати творити. Також цікавою вправою є вільне письмо, коли немає заданої теми. Тут все просто, і ти пишеш те, що спадає на думку.
Зазвичай мені подобається писати на чернетці.

Тут я можу писати і переписувати, креслити і замальовувати, та що лукавити, — навіть малювати та зминати папір. Але здебільшого для мене перша буква і слово — це основа для твору, та й аркуш перестає бути «чистим». Як і всім людям, які люблять писати твори, письмо дає змогу розвинути фантазію, висловлення власної думки та позиції, можливість красивіше і якісніше написати те, що важко проговорити, особливо якщо ти не дуже красномовний оратор, або ж є хвилювання виступати на публіці. 

Інколи мені доволі просто і легко написати твір на будь-яку тему. Але є дні, коли це зробити проблематичніше. Допомагає мені у цьому моя концентрація, гарний настрій, аркуш паперу, улюблена ручка, ідеальна тиша та звісно мотивація. А натхнення я звісно черпаю із безлічі художніх книг, які колись були мною прочитані», — ділиться своїм підходом до писання учениця 8 класу зі Львова Марта Лазорко.

На цьому нелегкому шляху створення тексту часто трапляються складнощі, які можливо подолати, якщо учні та вчителі працюватимуть разом:

«Першою сходинкою до успіху є педагог, який готовий змінюватися, удосконалюватися; педагог, який готовий мотивувати й запалювати, експериментувати разом з учнями; педагог, який уміє аналізувати не тільки помилки учнів, але й власні. Діяльність такого вчителя завжди результативна, оскільки на кожному етапі відкриваються перспективи наступного», — впевнена тренерка проєкту Тетяна Байдаченко.

Переписування: пояснюємо значення тексту та критично оцінюємо

Етап завершення тексту та редагування необхідний для того, аби чітко виструнчити текст та ще раз запитати себе: «що я хочу цим сказати?» Методисти проєкту радять у посібнику вдумливо перечитати свій текст у такій послідовності:

• ревізія: від цілого тексту до абзаців та речень,
• редагування: від абзаців до речень і слів,
• корегування: від речень до слів і літер.

«Мені найбільше подобаються вправи з письма, які стимулюють креативність і дозволяють вільно висловлювати думки. Наприклад, написання творів за незвичайними темами чи створення історій на основі зображень. Це цікаво, бо дає можливість фантазувати, і кожен раз можна створити щось унікальне. Також подобаються вправи, де потрібно переосмислювати відомі сюжети — вони допомагають подивитися на знайомі речі по-новому.

Натхнення я зазвичай знаходжу в оточенні: у природі, музиці, книгах або спілкуванні з іншими людьми. Інколи ідеї приходять, коли просто спостерігаю за світом чи слухаю цікаві історії. Якщо натхнення немає, я беру паузу — відпочиваю, слухаю улюблену музику чи дивлюся фільми. Або пробую написати хоч кілька слів, навіть якщо вони здаються простими, щоб змусити себе включитися в процес.

Щоб подолати страх «чистого аркуша», найкраще працює метод «просто почати». Інколи я записую перше, що приходить у голову, навіть якщо це здається невдалим. Часто допомагає скласти план або написати список ключових думок, які хочу розвинути. 

Письмо дуже допомагає у житті: це не лише вміння чітко формулювати думки, а й розвивати креативність і здатність аналізувати. Завдяки письму я можу краще пояснити свої ідеї, донести свої почуття чи думки до інших. Крім того, це допомагає зосереджуватися, розвиває терпіння та дисципліну, а також дає змогу краще розуміти себе, коли записую власні роздуми чи переживання.

У процесі написання тексту мені подобається етап чернетки. Це той момент, коли думки швидко перетворюються на слова, і текст поступово набуває форми. Мені імпонує ця свобода — не думати про ідеальність, а просто висловлювати все, що є в голові. Ще один улюблений етап — редагування. Коли чернетка готова, цікаво працювати над тим, щоб зробити текст чітким і красивішим», — ділиться учениця 8 класу з Ірпеня Дарія Кузнєцова. 

Ще більше порад та вправ на кожен етап створення тексту можна знайти на сайті «Національного проєкту: пишемо есе» і нехай писання стане не лише завданням на урок, але і чудовою нагодою поспостерігати за власними думками. 

«Національний проєкт: пишемо есе» — інноваційне навчання письма для учителів та учнів, що передбачає впровадження унікальних методичних матеріалів, які сприятимуть розвитку критичного мислення, навичок письма та читацької грамотності українських школярів. 

«Національний проєкт: пишемо есе» здійснює ГО «Смарт Освіта» за підтримки Grammarly, National Writing Project, Theirworld та Global Business Coalition for Education.

Пілотування матеріалів здійснюється за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Яким чином спільно йти до мети — як педагогу навчити написання якісних есе та організувати цей процес, а дітям — подолати страх чистого листа й аргументовано викласти думки? Про це нам розповіли тренерки проєкту Оксана Шуневич і Галина Калужна, а також учениці Анастасія Кукурудза й Марія Шахунова. 

Оксана Шуневич зазначає, що формат навчання письма, який пропонує проєкт, має багато корисних моментів як для вчительства, так і для учнів:

«Педагог пірнає у тему письма, починає розуміти, як це відбувається, які механізми вмикаються на тому чи іншому етапі, опановує специфічні техніки, які допомагають підтримувати учня, розуміє, як організувати процес оцінювання, щоб учень не зневірювався, не переставав долати труднощі, рости.

Учень же у такому форматі має чудовий досвід, коли не страшно, коли поруч постійно пишуть усі й навіть учитель, коли крок за кроком вчишся відділяти власну думку від чужої, а згодом шліфуєш свій голос у тексті, щоб бути почутим і переконливим, коли кожне наступне завдання — несподіванка, а відтак інтелектуальне відкриття», — каже Оксана Шуневич.

Вчитель може допомогти дитині на цьому нелегкому шляху, і пані Оксана ділиться трьома секретами, які з’ясувала для себе у цьому проєкті:

«1. Зрозуміти, що письмо — це складніший процес, ніж говоріння, тому варто дати собі й учням час, бути більш терпимими, якщо процес рухається повільно.

2. Перш ніж перевіряти, треба навчити. І це тривалий процес постійного вправляння (як біля хореографічного станка). Тут важливо до вишколу необхідних умінь (роботи над тезами, коментарями, сигнальними фразами тощо) додавати завдання на вивільнення думки, так звані штурханці для мозку, використовувати для пояснення метафори (ними рясніє ця методика), щоб учні глибше розуміли, що і для чого вони роблять. Давати розвивальний зворотний звʼязок, а оцінку ставити лише в підсумку.

3. Перш ніж щось писати, учні мають почитати про це мінімум із 3 джерел, поміркувати (занотувати у трекері думок власні міркування), обговорити з однокласниками, батьками, вчителем — і тільки тоді формулювати думку, яку треба буде доводити у своєму тексті.

Важливо навчити учнів відділяти чужі й свої думки та з часом робити власний голос у тексті більш присутнім», — радить Оксана Шуневич. 

Звісно на шляху освоєння нового виникатимуть складнощі, проте, впевнена тренерка, ця методика — не про боротьбу, а про усвідомленість та виокремлення того, що допомагає, а що — заважає.

«На кожну складність є помічник. Немає думок — спробуємо вільне письмо, надокучає академічна недоброчесність — сідаємо за стіл Етвуд, озброюємося арсеналом сигнальних фраз. Замало доказів — читаємо тексти і перетворюємося на детективів, немає мотивації — дискутуємо над контроверсійним, неочікуваним ракурсом із тексту, який «підкинув» учитель. Не любимо читати — знаходимо інформацію з діаграм, графіків, реклам, слухаємо думки однокласників, а там і текстик цікавий трапиться, і думки зʼявляться. Немає часу — коригуємо програму, вплітаємо в канву уроку кілька хвилин на письмо.

А найголовніше — помічаємо найменші успіхи учнів, навчаємо їх приймати й давати зворотний звʼязок, рухаємося невеликими кроками й виявляємо власну небайдужість до цього процесу», — впевнена Оксана Шуневич.

Учениця 8 класу зі Славути Анастасія Кукурудза також відзначає, що вправи допомагають боротися з невпевненістю у власному письмі та вільно формулювати та висловлювати думки: 

«Найбільше мені подобаються вправи «Вільне письмо» та «Письмо з одного слова». Вони дають можливість вільно висловлювати свої думки та передавати особисте сприйняття світу.
Коли у мене немає натхнення, я вмикаю улюблену музику. Вона створює особливу атмосферу, у якій я починаю мріяти, і тоді мої думки линуть, як пісня. Спочатку в мене був страх «чистого аркуша», але виконуючи поступово на заняттях різні вправи: «Історія імені», «Письмо із списку», «Три по три», я відчула, як поступово зникає невпевненість і з’являється свобода у творчості.

Кожне завдання допомагало відкривати щось нове про себе та свої можливості. З часом писати стало легше й навіть приємно. Регулярне письмо дійсно допомагає мені чіткіше формулювати думки, висловлювати емоції словами. З текстом ми працювали ще небагато, тому мені сподобалось знаходити фокусні слова та робити перифраз думок», — ділиться досвідом у проєкті Анастасія Кукурудза. 

Тренерка проєкту Галина Калужна зазначає про важливість процесуального письма, коли діти знову і знову повертаються до своїх робіт і письмо стає способом мислення:

«Формат роботи в проєкті передбачає, що діти постійно повертаються до своїх текстів, редагують їх, змінюють і вдосконалюють. Це допомагає їм усвідомити, що письмо — це не одномоментна діяльність, а багаторівневий процес. Діти вчаться працювати з текстом поступово, виділяти на це достатньо часу і розуміти важливість перегляду та доопрацювання. Учителям й учителькам таке розуміння теж не завадить. В Україні, ймовірно, через спадок радянської системи освіти, письмо традиційно сприймалося як продукт, а не як процес. А до недавнього часу переважала усна форма оцінювання на всіх рівнях освіти», — каже Галина Калужна. 

Галина Калужна звертає увагу на формування традиції процесуального письма в Україні та західному світі:

«На відміну від України, у західному світі процесуальний підхід до письма розвивався з 70-х років XX століття. Він бере свій початок із досліджень Еміг (1971), яка спостерігала за студентами під час написання текстів і проводила з ними інтерв’ю, аналізуючи сам процес письма. Цей підхід розглядає письмо як складний соціально-когнітивний процес, що включає етапи підготовки, такі як мозковий штурм і уточнення теми, написання кількох чернеток із постійними виправленнями та вдосконаленням тексту (Flower & Hayes, 1981). 

Традиційний підхід (письмо як продукт), який довгий час домінував у радянській та пострадянській системі освіти, акцентував увагу на кінцевому результаті: готовому тексті. У таких умовах учні та учениці сприймали письмо як  завдання, яке  потрібно просто «зробити», а не як інструмент мислення. Процесуальний підхід, навпаки, наголошує, що письмо — це динамічний процес. Він дозволяє учнівству працювати над своїми ідеями поступово, розвивати критичне мислення та вміння аналізувати. Цей підхід також передбачає зміну ролі вчителя чи вчительки: замість того, щоб бути авторитетом із готовими відповідями, учитель або учителька стає наставником/-цею і колегою, який підтримує учня або ученицю у процесі навчання», — пояснює Галина Калужна. 

Впровадження процесуального підходу до письма в українську освіту неймовірно важливе, впевнена пані Галина, адже розвиває низку ключових компетентностей:

«Впровадження   такого   підходу   в   українську   освіту   сприятиме розвитку   ключових компетентностей,   таких   як   аналіз,   рефлексія   та  критичне мислення. Діти навчаються працювати з текстами усвідомлено, вчителі отримують ефективні інструменти для розвитку цих навичок, а письмо перестає бути лише завданням — воно стає способом мислення на папері. Але це вже не лише про формування звички писати», — каже Галина Калужна. 

Про те, що письмо допомагає формувати думки і стає способом мислення каже й учениця 8 класу з Ірпеня Марія Шахунова:

«Щоб подолати чистий аркуш, я намагаюся просто почати писати. Записую будь-які думки, навіть якщо вони здаються простими або невдалими. Головне — рухатися вперед, а ідеї прийдуть пізніше. Іноді уявляю, що розповідаю це другові, або ставлю собі запитання: «Що я про це думаю?» чи «Як би я пояснила це іншим?». Так слова поступово складаються в текст.
Письмо допомагає мені висловлювати свої думки та емоції, коли словами це зробити важко. Воно дає можливість розібратися в собі, знайти розв’язок для складних ситуацій або просто заспокоїтися.

Крім того, письмо розвиває уяву й допомагає бачити світ глибше, помічати деталі, які інші можуть не помітити. Це мій спосіб зрозуміти себе і поділитися своїм поглядом зі світом. Все ж таки, найулюбленіший етап у написанні для мене — це складання тексту! Мені дуже подобається мислити та старатися висловити свою думку на папері. Інколи це просто, інколи — складно. Кожен етап по-своєму приємний, але копатися у своїх думках для мене набагато прикольніше!» — каже Марія Шахунова. 

Галина Калужна звертає увагу, що завдання, запропоновані учням у «Національному проєкті: пишемо есе» допомагають навчитися розрізняти власний погляд та думки інших. 

«У рамках активностей «Національного проєкту пишемо есе», зокрема під час виконання вправи Стіл Етвуд, діти вчаться чітко формулювати думки інших людей, використовувати сигнальні фрази, а також аналізувати та коментувати ці докази. Такий підхід сприяє формуванню власної позиції щодо певного питання. На мою думку, подібні навички є важливими не лише для дітей, але й для багатьох дорослих, яким також варто навчитися розмежовувати свої і чужі думки», — каже Галина Калужна.

Учительство, на думку пані Галини, може допомогти учням та ученицям сформувати в себе навичку писати, адже це — універсальна навичка, яка розвиває низку компетентностей:

«Есе в американській школі виходить за рамки уроків мови. Це завдання дає змогу дітям вивчати теми глибше, формулювати обґрунтовані висновки та навіть вирішувати складні соціальні чи наукові проблеми. Уміння написати есе – це універсальний інструмент для аналізу, самовираження та аргументації.

Саме тому важливо вчити дітей не лише писати есе, а загалом розвивати в них здатність до письмового самовираження. Адже ця навичка є універсальною й необхідною для багатьох сфер життя, незалежно від того, чи працюватимуть вони у творчій, академічній чи будь-якій іншій галузі», — пояснює Галина Калужна. 

Розвинути навичку письма можна за допомогою регулярної практики, впевнена пані Галина:

«Як тренування для тіла – пілатес, біг, йога чи танці допомагають наростити м’язи – так само регулярні письмові завдання формують «письмові м’язи». Пам’ятаєте книгу Марії Титаренко «Не музи, а м’язи»? Там знайдете багато ідей. Придумуйте різноманітні завдання для розвитку «письмових м’язів»: написання креативних історій, листів уявним персонажам тощо. Особливо ефективним є вільне письмо, яке дає змогу писати без обмежень і страху помилитися. Причому такі завдання не оцінюються — це знімає стрес і дає простір для експериментів.

Також важливо, щоб завдання були цікавими та змістовними. Діти мають хотіти писати. З мого досвіду, письмо іноді навіть використовувалося як покарання: пропустив заняття – напиши реферат. Але це лише формує негативне ставлення до письма, а не любов до нього чи звичку писати. Замість цього формується зовсім інша звичка — уникати письмових завдань або обманювати.

Якщо говорити конкретно про есе, важливо звернути увагу на те, наскільки це завдання є змістовним для дитини. Чи розуміє вона, чому вона це пише? Чи має завдання для неї сенс? Для цього потрібно працювати над цікавими темами, забезпечувати якісний зворотний зв’язок, використовувати формувальне оцінювання та заохочувати співпрацю серед учнів і учениць.

Саме це ми й реалізуємо у проєкті. Ми створюємо умови, де письмо стає не обов’язком, а можливістю для самовираження та розвитку», — каже Галина Калужна.

Матеріали «Національного проєкту: пишемо есе» розробила «Смарт освіта» на основі інструментів National Writing Project (США) з доведеною ефективністю (за результатами досліджень SRI) та виклала їх на сайті проєкту у форматі 9 модулів та допоміжних художніх й наукових текстів, які освітяни можуть використовувати у своїй роботі безоплатно.

За цей рік команда проєкту уклала збірку з 57 публіцистичних текстів для учнів 8-11 класів, а також посібник для вчителів. Загалом, «Національний проєкт: пишемо есе» нині пілотують 2560 учнів, 53 школи та 60 учителів.

«Національний проєкт: пишемо есе» здійснює ГО «Смарт Освіта» за підтримки Grammarly, National Writing Project, Theirworld та Global Business Coalition for Education.

Пілотування матеріалів здійснюється за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».